Що таке білірубін?

Печінка – один із найважливіших, але водночас наймовчазніших органів нашого тіла. Вона не болить, не скаржиться і роками може працювати в режимі хронічного перевантаження

Захворювання печінки спричинюють близько 2 млн смертей щорічно ^[1]“Global burden of liver disease: 2023 update“. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість випадків хронічних хвороб печінки, зокрема, стеатотичної хвороби (MASLD) – за останні десятиліття зросла на понад 75%, і ця тенденція продовжує набирати обертів.

З огляду на цю проблему зростає роль контролю біомаркерів, концентрації яких може вказувати на порушення роботи життєво важливих органів. Одним із таких біомаркерів є білірубін.

У цій статті ми розберемо що таке білірубін, процес его утворення та які він має функції, важливість контролю його рівня, і його роль у діагностиці захворювань печінки.

Білірубін – біохімічна мапа організму

Білірубін – це продукт переробки гемоглобіну – складного білка, який міститься в еритроцитах і відповідає за транспортування кисню в тканини. Еритроцити мають обмежений життєвий цикл, який складає приблизно 120 днів, після чого вони руйнуються переважно в селезінці внаслідок природного старіння. У процесі їх розпаду вивільняється гем – небілкова частина гемоглобіну, з якої і утворюється білірубін.

Цей первинний білірубін називається непрямим або некон’югованим: він є жиророзчинним і в нормі виявляється у крові, однак у разі його надмірного накопичення, наприклад, у разі посиленого розпаду еритроцитів або порушення функції печінки – він може проявляти токсичні властивості. Для безпечного виведення непрямого білірубіну з організму, необхідна подальша його обробка в печінці. Там білірубін зазнає кон’югації – процесу приєднання до глюкуронової кислоти, яка є природною речовиною, що забезпечує детоксикацію багатьох сполук. Цей етап робить білірубін водорозчинним і нетоксичним.

Після обробки в печінці білірубін включається до складу жовчі і через жовчні протоки потрапляє в дванадцятипалу кишку – початковий відділ тонкого кишечника. На цьому етапі білірубін переходить до кишкового етапу своєї біохімічної подорожі, де опосередковано виконує функції, пов’язані з травленням – забезпечуючи виведення кінцевих продуктів обміну та сприяючи нормальному функціонуванню кишкової мікрофлори. Тут білірубін втрачає зв’язок з глюкуроновою кислотою і перетворюється на уробіліногени – проміжні сполуки, які беруть участь у завершальній фазі його виведення з організму. Частина уробіліногенів реабсорбується в кров і виводиться з організму через нирки у вигляді уробіліну, надаючи сечі бурштинового кольору. Інша частина перетворюється на стеркобілін, що відповідає за коричневе забарвлення калу.

Саме цей складний, поетапний маршрут робить білірубін надзвичайно цінним діагностичним інструментом.

Порушення цього тонкого механізму, наприклад, надмірне руйнування еритроцитів або застій жовчі (холестаз) – відображається у зміні концентрації прямої або непрямої форми білірубіну.

Коли білірубін сигналізує про небезпеку?

Ми вже розібрались, що порушення балансу в системі «утворення – переробка – виведення» білірубіну призводить до його накопичення в крові. Це явище називається гіпербілірубінемією.

Давай розберемося за яких станів її можливо виявити:

• Гемолітичні стани – наприклад, гемолітична анемія. Стан, за якого еритроцити руйнуються швидше, ніж організм встигає їх оновлювати. Це може бути зумовлено спадковими або набутими причинами: дефектами мембрани еритроцитів, порушеннями в системі згортання крові, автоімунними процесами або інфекціями. Наслідком є надмірне вивільнення гемоглобіну й утворення непрямого білірубіну. Печінка не встигає переробити весь обсяг утвореного білірубіну, тому він накопичується в крові, викликаючи непряму гіпербілірубінемію, навіть якщо сама печінка функціонує нормально.
• Печінкові захворювання – зокрема гепатити різної етіології (вірусні, алкогольні, токсичні) можуть викликати ураження клітин печінки – гепатоцитів, що призводить до зниження їх здатності обробляти та виводити білірубін. Як наслідок порушується процес кон’югації та/або виведення білірубіну з організму, що призводить до підвищення рівнів як прямого, так і непрямого білірубіну в крові. Найчастіше домінує непрямий білірубін, але залежно від стадії й форми захворювання співвідношення фракцій може варіюватися.
• Синдром Жильбера – спадкове зниження активності ферментів, відповідальних за кон’югацію білірубіну. Це порушення призводить до уповільненої кон’югації непрямого білірубіну в печінці, внаслідок чого його рівень у крові може бути помірно підвищеним. У більшості випадків синдром Жильбера не потребує лікування і не супроводжується ураженням печінки.
• Холестаз, жовчнокам’яна хвороба, здавлювання жовчовивідних проток – усі ці стани пов’язані з механічними або функціональними перешкодами для нормального відтоку жовчі. Коли жовч не може вільно рухатись із печінки до кишечника, вона застоюється, і разом з нею – кон’югований (прямий) білірубін. Унаслідок цього білірубін повертається в кров, його рівень підвищується, що може супроводжуватись появою жовтяниці, свербежу шкіри, знебарвлення калу та потемніння сечі. Такий тип порушення зазвичай не пов’язаний із синтезом або кон’югацією білірубіну, а саме з блокадою шляху його виведення.

Таким чином, лікар, аналізуючи співвідношення прямих і непрямих фракцій, може локалізувати поломку в системі та припустити характер порушення: від гемолізу до холестазу.

Отже, білірубін – це не просто маркер, це своєрідна «біохімічна мапа», що допомагає зрозуміти, де саме порушується рівновага в організмі, і дає змогу діяти на випередження.

Які симптоми є червоними прапорцями порушень?

Найвідомішим проявом, який сигналізує про порушення роботи організму є жовтяниця – пожовтіння шкіри або склер очей – вона виникає тоді, коли концентрація білірубіну в крові перевищує нормальні значення, і він починає проникати через клітинні мембрани в тканини, зокрема шкіру, слизові оболонки та склери очей. Через це вони набувають характерного жовтого відтінку. Це може бути наслідком як надмірного утворення непрямого білірубіну, так і порушення його перетворення чи виведення у формі прямого. У кожному випадку – це сигнал про те, що в організмі порушено один із ключових біохімічних процесів.

До інших симптомів, на які варто звернути увагу належать:

• Темна, пивного кольору сеча
• Світлий (сіро-білий) кал
• Хронічна втома, слабкість, зниження апетиту
• Свербіж шкіри без висипань
• Нудота або дискомфорт у правому підребер’ї

Ключ до ефективної профілактики – не чекати симптомів, а діяти на випередження. Періодичне обстеження функції печінки, включно з визначенням рівня білірубіну, дозволяє виявити порушення ще до того, як вони проявляться клінічно. Це шанс змінити спосіб життя, харчування, навантаження, і дати організму можливість повернутись у стан рівноваги до появи ускладнень.

Слухай, що говорить тіло – і дій

Хвороби печінки – одна з найбільших проблем охорони здоров’я у світі. Ці захворювання часто розвиваються повільно, майже непомітно, і довго залишаються безсимптомними. Але це не означає, що ми не маємо засобів для дії. Навпаки, у нашому розпорядженні є прості, доступні інструменти раннього виявлення ризиків, зокрема лабораторні дослідження.

Своєчасне визначення рівнів білірубіну дозволяє виявити відхилення ще до появи скарг. Цей показник – чутливий до змін у роботі печінки, жовчовивідної системи, а також до порушень кровотворення. Саме тому регулярні обстеження, навіть за відсутності симптомів – не пересторога, а прояв відповідального ставлення до здоров’я.

Регулярний лабораторний контроль, щорічні чекапи та свідоме ставлення до власного самопочуття – це прості, але потужні кроки у зменшенні глобальної проблеми захворювань печінки.

Ми всі учасники цієї місії. Уважність до себе, своєчасна діагностика, партнерство з лікарем, здоровий спосіб життя та зацікавленість у власному організмі – усе це формує нову культуру здоров’я. І якщо кожен зробить бодай один профілактичний крок – це вже великий внесок у загальну статистику.

Практичні поради для зниження ризиків захворювання:

• Проходь щорічний чекап – загальний аналіз крові, включно з рівнем білірубіну, ферментів печінки (АЛТ, АСТ) та УЗД органів черевної порожнини, допомагають вчасно виявити порушення.
• Приймай ліки лише за призначенням лікаря, адже деякі препарати є гепатотоксичними, тобто викликати структурно-функціональні зміни в печінці.
• Харчуйся збалансовано – обмежуй вживання жирної, смаженої їжі, алкоголю, напівфабрикатів та солодощів. Додай в раціон більше овочів, фруктів, клітковини, білка та корисних жирів.
• Підтримуй фізичну активність: щоденна ходьба, плавання або навіть прості вправи допоможуть знизити ризик метаболічних порушень.
• Розглянь можливість вакцинації проти гепатиту A і B – це ефективний спосіб знизити ризик вірусного ураження печінки.
• Прислухайся до свого тіла – не ігноруй втому, зміну кольору шкіри чи сечі, дискомфорт у животі. Ранні сигнали – це шанс втрутитися вчасно.

Піклуйся про себе. Дбай про печінку. І дозволь білірубіну говорити з тобою мовою профілактики, а не тривоги.